6. ПОДРУЖЖЯ – ЯК СПІЛЬНОТА ЛЮБОВІ
Подружній зв’язок християн Христос підняв до рангу таїнства, значить в ньому двоє людей, поєднаних в любові, можуть, а навіть повинні спільно осягнути вічне спасіння. Подружжя бере приклад з любові Бога до людини. Так як Бог поєднаний з людством, Христос з Церквою, так поєднані між собою чоловік і жінка, котрі залишили свої родини, щоб стати одним. Протягом існування подружжя чоловік і жінка мають завдання допомагати один одному на дорозі до вічного життя. Метою ж таїнства подружжя є щастя подружжя вже тут, на землі, і у вічності. Другою метою є потомство, продовження життя.
Зв’язок між чоловіком і жінкою, які разом приймають таїнство подружжя, називається подружнім завітом. Слово “завіт” належить до центральних релігійних понять і означає зв’язок Бога з людством. Бог уклав завіт з людьми через людей, яких Сам вибрав, таких як Ной чи Авраам, котрі були посередниками цього завіту. Найдосконалішим посередником був Христос, через котрого Бог Отець поєднав людство із Собою найдосконалішим способом, а разом з тим найбільшою ціною – ціною життя.
Подружжя поєднане з Христом і Церквою через вірність Завіту, який є їхньою вірністю один одному, а також вірністю їх обох Богові, Його волі, яка виражається у реалізації Божих заповідей. Заповіді ніби прокладають дорогу, якою подружжя має йти до Небесного Отця.
Заповіді, які залишив нам Господь, мають понадчасову вартість. Це загальні завдання, які часто треба роз’яснити – деталізувати в залежності від часу, який несе з собою нові проблеми. Важко бо знайти в заповідях такі проблеми, як контрацепція і штучне запліднення. З волі Христа заповіді інтерпретуюються Церквою, коротше кажучи – через висловлювання папи, звані енцикліками або адхортаціями. До них належать, напр., енцикліка Нumanae vitae Павлa VI, Evangelium vitae Йоана Павла ІІ і його адхортація Familiaris consortio.
Подружня любов має конкретні риси, які свідчать про її цінність винятковість. Повинна вона бути людською, повною, вірною і виключною до смерті, а також плідною (Нumanae vitae,9). Ці риси – ніби чергові ступені, по яких подружжя наближається до любові Бога.
Спочатку повинна бути людська любов. Вчення Церкви розрізняє акти людини і акти людські. Акти людини – це все те, що робить людина, не залежно від того, чи обдуманими є її вчинки, чи ні – підсвідомі. Все те, що робить, обдумуючи чи ні – це акти людини. Людський акт – це теж діяльність людини, але який відповідає її гідності, характеризується певною досконалістю, стоїть вище акту людини. Це в жодному випадку не може бути якимось випадковим вчинком, а спокійно продуманим і відповідальним. Такою також повинна бути подружня любов. Жінка і чоловік не поєднуються між собою випадково, але вирішують, планують своє майбутнє, окреслюють собі мету, а при поєднанні не керуються лише інстинктами, як роблять це звірі. Вони вільні у своєму виборі, а також відповідальні за цей вибір. Вони вільні сказати своє “так”, а також відповідальні за нього. Людська любов має бути також розумною любов’ю, тобто такою, в якій почуття підпорядковуються волі, в якій найбільшим добром є добро обох, а не одного.
Подружня любов повинна бути повною любов’ю, тобто такою, яка огортає цілу людину, всі її сфери: інтелект, почуття і волю. Це любов, яка виражається у думках, почуттях і вчинках. Це значить бути відповідальним за життя своє і партнера, життя теперишнє і вічне, надприроднє.
Наступний ступінь, на якій стає подружжя у своїй любові, це вірність і виключність до смерті. На землі чоловік чи жінка повністю можуть віддатися лише одній людині. Тільки на небі “не женяться і не виходять заміж” (Лк 20,35). Але поки живемо на землі, ми обмежені. Маємо єдиний і неподільний скарб і можемо його весь віддати лише одній людині, бо людина неділима. Не можемо тіло віддати одній людині, а духовну любов (всю) іншій. Також неможливо прийняти цілковитої, тілесної і духовної любові від двох осіб.
Вершиною подружньої любові, її найдосконалішим виразом, завдяки якій беруть вони участь у творчій справі Бога – є плідність, передача життя. Справжня любов повинна давати плоди. Христос говорить: “по плодах їх пізнаєте”. Подружню любов бачимо по плодах, тобто по дітях. Йдеться не лише про кількість дітей, а про те, які вони.
Перераховані риси подружньої любові мають своє джерело в Божій любові, Бог є Любов’ю (1 Йо 4,8) і Отцем, від якого бере назву увесь рід на небі і на землі (Еф 3,15). Бог створив світ з любові і для любові, дав його людині. Ще більше, в Христі Бог дав нам Себе.
Це повне віддання Христа своїй Церкві є найкращим і найповнішим прикладом для подружньої любові. А Христос є віддзеркаленням любові свого Отця. Він собою нам показав, чим є Свята Трійця. У Святій Трійці ми бачимо приклад досконалого батьківства і материнства, а також досконалої співпраці двох люблячих осіб – Отця і Сина. Маємо також Третю Особу – Святого Духа, котрий є уособленою любов’ю, яка поєднує Отця і Сина. Святий Дух є якби плодом любові двох перших.
Любов, яка є фундаментом подружнього зв’язку, веде до єдності, тобто найтіснішої на землі спільноти життя. Хоча подружжя під час шлюбу стає “одним тілом”, однак, ця єдність не усуває різниці між чоловіком і жінкою. У духовному розумінні становлять одно, але у фізичному надалі залишаються двома окремими особами. Це саме їхня відмінність є красою подружнього зв’язку. В подружній єдності не йдеться про знищення всіх відмінностей, а про взаємне збагачення. Різними є завдання і обов’язки чоловіка і жінки, рівною є відповідальність за спільне добро, а особливо за взаємну любов, за її плекання і розвиток.
Подружня єдність полягає, передусім, у єдності сердець. Полягає вона в повному визнанні рівності прав і обов’язків, а передусім – в однаковій гідності чоловіка і жінки.
В історії людства в багатьох культурах і народах жінки не мали своєї гідності і прав, які мали чоловіки. Католицька Церква у своєму навчанні виразно підкреслює, що жінка, щодо гідності та відповідальності, рівна чоловікові. Це основна вимога справжньої подружньої любові. Церква, захищаючи особисту гідність жінки, звертається до Біблії. Це сам Бог вказує на гідність жінки, коли Божий Син отримує людське тіло від Діви Марії. Прикладом особливої поваги Христа до жінки є хоча б те, що після свого воскресіння він спочатку показався жінці (Марії Магдалині), а не апостолам, і це власне їй довіряє місію проголошення радісної новини своїм учням. Тому противиться Божій волі і грішить той, хто сприймає жінку як якусь річ чи знаряддя для отримання задоволення. Ще більше принижують гідність жінки ті, хто керує порнографічною промисловістю, яка має за мету викликати у чоловіка сексуальне збудження.
В наших роздумах про гідність жінки треба також підкреслити, що подружня єдність вимагає від чоловіка постійної турботи про ніжне ставлення до жінки, і допомоги їй в потребі і виконанні її виправданих очікувань.
Подружня любов крім духовного виміру, “єдності сердець”, має також тілесний вимір, єдність під час сексуального акту. Сексуальний акт є виразом і разом з цим складовою розвитку подружньої любові. Ця тілесна єдність зобов’язує подружжя до особливої і виключної єдності. Вона є даром, жертвою, яку вони один одному складають на “вівтарі” своєї любові, яким є їхнє подружнє ложе. Тому цей “вівтар” не може стати банальністю, вимагає цього не лише подружня любов, але і справедливість. Не можемо тілесно віддатися людині, яка не є моїм чоловіком (жінкою) і вона не має права на моє тіло, не має права також наближатися до цього “вівтаря”.
Подружня єдність і вірність накладають на подружжя обов’язок дотримання взаємної вірності. Це обов’язок не лише любові, але і справедливості. Шоста Божа заповідь говорить: “Не чужолож!” У Євангеліях Христос йде далі, навчаючи, що вже навіть саме прагнення жінки є чужоложеством: А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт 5,28).
Подружня вірність вимагає від подружжя чуйності і уникання безпосередніх і свідомо створюваних нагод до зради, а також розірвання знайомств, які могли б до неї призвести. Подружня зрада, або чужоложество, є серйозним викликом подружній любові і Божій заповіді. Це також порушення подружньої присяги, яка складалася перед Богом. Сексуальне співжиття з третьою особою завжди є гріхом, навіть тоді, коли законний чоловік (жінка) відійшов, або коли дає тобі навіть дозвіл на позашлюбні зв’язки.
Залишена жінка (чоловік) мають обов’язок дотримуватися вірності, хоча має від цього відчуття великої кривди. Якщо, однак, чоловік (жінка), що залишив, повернеться і розкається у зраді, справжня подружня любов, підкріплена таїнством, вимагає прощення, що не означає, однак, що він вже має право відразу користатися всіма своїми правами (напр., до сексуального співжиття). Рани, які утворилися в серці залишеної жінки (чоловіка), вимагають часу, щоб загоїтися.
Говорячи про нерозривність подружжя, треба чітко і ясно сказати, що в римо-католицькій Церкві не було, немає і не буде розлучень. Єдність і нерозривність подружжя є суттю навчання Христа і Церкви про подружжя. Про нерозривність подружжя говорить сам Христос: Приступили фарисеї і, спокушуючи його, питали: “Чи можна чоловікові відпустити жінку?”А він у відповідь сказав їм: “Що заповів вам Мойсей?” Вони сказали: “Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити.” “То з-за серця вашого запеклого, - сказав Ісус їм, - написав він вам отой припис. А на початку створення Бог створив їх чоловіком і жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.” (Мк 10,2-9)
Подібні норми знаходимо в інших текстах Нового Завіту. Св. Павло дає однозначне твердження: Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком,- а чоловік нехай не відпускає жінки! (1 Кор 7,10-11) Всі висловлювання Нового Завіту (Мк 10,2н; Лк 16,18; 1 Кор 7,10н) є настільки зрозумілими, що приходимо до твердження, яке виключає можливість повторного укладання подружжя за життя чоловіка (жінки), хоча й розлучених. Це все означає наступне:
Як бачимо, справжня подружня любов, щоб приносити радість і щастя, яких так пригне подружжя, вимагає жертви, а також тяжкої щоденної праці. Практика життя, однак, вчить нас, що лише те ми шануємо і приносить нам радість і щастя те, що вимагає від нас зусиль, праці, що треба щоденно здобувати, за що боротися. Отже – успіхів!
Вказівки: