5. ЗУСТРІТИ БОГА, ПРИСУТНЬОГО В ТАЇНСТВАХ
Ісус Христос після свого вознесіння не припинив спасенної діяльності, не залишив нас самих. Як і обіцяв апостолам, зіслав від Отця Святого Духа, через якого продовжує свою місію спасіння світу. Спаситель постійно зсилає нам свого Духа, який здатний дістатися до кожної людини, незалежно від того, де і коли вона живе. Завдяки міці Святого Духа Христос постійно є з нами в таїнствах Церкви.
В таїнстві хрищення робить нас Божими дітьми, очищує від первородного гріха, як і від особистих гріхів, якщо хрищення приймає доросла людина, і приєднує до Церкви. В таїнстві миропомазання Христос зміцнює нас своїм Духом, щоби ми, як перші учні, з великою радістю, міццю і відвагою будували Церкву, а, цим самим,- Боже царство, щоби ми проголошували всім Євангеліє. Коли звершується Євхаристія, силою Святого Духа Ісус перемінює хліб у своє Тіло, а втно – в свою Кров. Цей же Святий Дух єднає всіз приступаючих до св. Причастя з Христом і між собою, чинячи їх єдиним Його Мчстичним Тілом – Церквою. В таїнстві покаяння проявляється пробачаюча діяльність Христа, котрий дихнув на апостолів свого Духа і сказав: “Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпкстяться їм, кому ж затримаєте - затримаються” (Йо 20,22-23). Через єлеопомазання Христос зміцнює страждаючу особу, пробачає її гріхи і включає у своє спасенне терпіння і смерть (пор. Як 5,14-15). В таїнстві свячень священики отримують міць Святого Духа, щоб уділяти таїнства і будувати Церкву. Завдяки таїнству подружжя любов між чоловіком і жінкою освячується і зміцнюється. Отримані в часі цього таїнства дари роблять подружжя здатним виконувати всі майбутні подружні і батьківські обов’язки.
В сьогоднішній конференції обговоримо три з сіми святих таїнств, це: таїнство покаяння, Євхпристії і подружжя. Ці три таїнства відіграють дуже важливу роль в подружньому і родинному житті. Але, перед тим, як перейдемо безпосередньо до обговорення згаданих таїнств, маємо відповісти на основне запитання:
Таїнство – видимий знак, встановлений Христом, котрий, уділяючи його за допомогою Церкви, поновлює свою Пасхальну Містерію (страждання, смерть і воскресіння) і уділяє для нас потрібні благодаті. Дуже важливо зрозуміти, що таїнство є знаком Христа, котрий користується ним і сам його виконує, однак через послугу Церкви в особі своїх вибраних (єпископів, священиків, дияконів).
Метою таїнств, як читаємо в Катихізисі Католицької Церкви, є освячення людини, побудова містичного Христового Тіла, і, врешті, віддання пошани для Бога. Як знаки, повинні вони також повчати. Таїнства не тільки закладають віру, але, за допомогою слів і речей, дають їй зростання, зміцнюють її і виражають.
Перейдемо тепер до обговорення двох з трьох вище названих таїнств.
Покаяння – таїнство Божого Милосердя
Таїнство покаяння і поєднання називається таїнством навернення. В ньому Христос взиває нас повернутися на дорогу, яка веде до Бога Отця (пор. Лк 15,18), від котрого людина віддалилася в наслідок гріха, повертає надприроднє життя для тих, котрі втратили його з власної провини; це поєднання з Богом, з Церквою і людиною. Називається також таїнством сповіді, бо визнання гріхів перед священиком є однією з умов цього таїнства. Це таїнство є визнанням і прославленням святості Бога, а також Його милосердя щодо грішної людини. Називається таїнством Божого милосердя, таїнством прощення, бо через сакраментальне відпущення гріхів Бог уділяє нам прощення і милосердя. Належить воно до таїнств християнського оздоровлення. В ньому Бог, як найкращий лікар, лікує нашу поранену гріхами душу. Лише Бог може відпускати гріхи і робить це через священиків, уділяючи їм владу “зв’язувати і розв’язувати”.
На жаль, багато людей не використовують цей великий дар, який залишав для нас Христос. Так людина відходить від Бога, котрий стає непотрібним, котрий заважає в житті. Чим рідше приступаємо до св. Сповіді, тим важче нам навернутися і просити Бога про прощення. Деякі забувають, що в цьому таїнстві крім очищення серця людина отримує внутрішній спокій, радість, силу і міць, щоб витримати в доброму. Відходячи від сповідальниці (конфесіоналу), людина свідома того, що може все розпочати спочатку. Сповідь – це прохання про милосердя, про звільнення з того всього, з чим самі не можемо справитися, бо ми слабкі і грішні.
Треба добре сповідатися, щрб отримати внутрішній спокій. Добра сповідь та, до якої приступаю без страху, з довірою, як хвора людина, яка потребує зцілення, яка зранена власним гріхом. Під час доброї сповіді не приходжу за справедливою карою, а за оздоровленням з того, що мене внутрішньо ранить. Бог не тільки суддя, а і лікар, Милосердний Отець, котрий з любов’ю чекає повернення блудного сина. Не треба боятися цього таїнства, а часто з нього користатися.
Друга церковна заповідь говорить нам виразно Кожен віруючий зобов’язаний хоча б раз на рік сповідатися зі своїх гріхів. Але, щиро говорячи, сповідь раз на рік – це замало! Грішила би нерозторопністю людина, хвора раком чи іншою серйозною хворобою, якби ходила до лікаря лише раз на рік. Така людина потребує постійної опіки лікаря. Так само з таїнством покути. Сповідатися слід регулярно, щоб запрошувати Бога до себе і просити про оздоровлення. Доброю і пропонованою практикою є регулярна, хоча б щомісячна сповідь. Хто таким чином буде підходити до конфесіоналу, тому таїнство не сповіді не буде доставляти жодних труднощів, навпаки, допоможе зростати чеснотам і йти дорогою досконалості і святості.
Щоб можна було добре сповідатися, треба мати добре розвинуте сумління. Це найбільший скарб, який людина отримує від Бога. Сумління, керуючись розумом і вільною волею, закликає людину чинити добро і уникати зла. Сумління, як ми вже казали, є Божим голосом, який прагне вести людину доброю дорогою. Але голос цей дуже делікатний, який шанує свободу людини і її вибір. Є в людині ще одна сила, яка часто заглушає голос сумління, сила дуже агресивна. Це егоїзм. Сумління допомагає людині розпізнати добро і зло, наказує робити перше, а уникати другого. Егоїзм же розділяє речі на приємні і неприємні і схиляє людину обирати приємне і уникати неприємного. Нам видається, що все в порядку, бо кожен хоче бути щасливим, прагне приємного. Однак, голос сумління найчастіше не покривається з людським егоїзмом. Тому, коли сумління наказує робити добро, егоїзм розуміє цей наказ як дуже важкий для виконання, який вимагає жертви, тому неприємний. В свою чергу заборонене зло приймає за щось“добре”, приємне.
З огляду на егоїзм, який в нас є, повинні намагатися виховувати своє сумління, позбуваючись егоїзму. Сумління може стати сильнішим від егоїзму, а відбудеться це через неустанне вдосконаоення волі. Добрим способом у вихованні свого сумління через зміцнення волі є охоче слухання зауважень від людей, які турбуються про наше добро. Нелегко вислуховувати зауваження, але маємо усвідомити собі, що цих людей посилає нам Бог, котрий хоче, щоб наше сумління добре зформувалося. Такими людьми, яких Бог нам посилає з метою розбудити наше сумління, може бути жінка для чоловіка або чоловіе для жінки. Найближчі особи, котрі з любові і в любові, турбуючись про добро чоловіка / жінки, звертають один одному увагу на їхні слабкості в недоліки.
Треба навчитися приймати зауваження від інших. Треба також вміти робити зауваження, дуже делікатно, з любов’ю, щоби не принизити іншу людину, мого брата чи сестру в Христі.
З добре вихованим сумлінням легше нам буде зробити добрий рахунок сумління і, з радістю та надією на зустріч з Милосердним Отцем, приступити до таїнства покути.
Таїнство Божого Милосердя є дуже важливе в розвитку правильних родинних відносин між батьками і батьками та дітьми. Допомагає воно позбвтися егоїзму, який є найбільшою загрозою для кожної спільноти, а тим більше для спільноти подружньої, родинної. Часта, регулярна сповідь допоманає подружжю, як і кожній людині, стати в правді перед Богом і перед самим собою.
Євхаристія – як читаємо в Документах ІІ Ватиканського Собору – є “джерелом і вершиною цілого християнського життя” (KL 11), а також “осередком і вершиною таїнств” (DM 9), які, подібно до того всього, що виконує Церква “пов’язуються зі святою Євхаристією і до неї прямують” (DK 5). Євхаристія – це жертовний бенкет, а там, де бенкет, повинен бути стіл, навколо якого зібрані бенкетуючі. Повинна бути їжа, яку споживають. Збираючись на Євхаристії, спочатку підходимо до “столу” Божого Слова (амвони), тут Христос годує нас своїм Словом, в якому присутній. Від Столу Слова переходимо до Столу Євхаристії (вівтаря). Так як земна їжа дає силу, зростання, радість і приємність, так і Євхаристія Тіло і Кров Господні огортають своєю міццю ціле наше надприроднє, духовне життя, яке виховує, відновлює, веде до його розвитку і розквіту, стає їжею безсмертя.
Євхаристія завжди служиться у спільноті, єднає багатьох, стає сопричастям осіб, котрі, збираючись навколо вівтаря, творять єдину велику родину Бога. Тому недільна Євхаристія повинна для кожного подружжя, кожної родини бути вершиною і джерелом їхньої любові і подружньої єдності. Так як родина збирається за столом вдома, який стає вівтарем їхньої домашньої Церкви, за яким разом моляться, насичуються і святкують різні родинні урочистості. Так як для подружжя “вівтарем” їхньої любові, їхнього взаємного віддання є подружнє ложе (цю тему будемо обговорювати, коли говоритимемо про риси подружньої любові). Так вівтар Євхаристії особливим чином повинен єднати, зміцнювати, учити жертовності, давання себе. При вівтарі родина стає разом з Христом, котрий у особі священика поновлює свою жертву любові, складену на хресті. Чоловік і жінка, підкріплюючись цим самим Хлібом і цією ж Кров’ю, пролитою за них з любові до них, зміцнюють свою любов, очищаючи її від егоїзму, маючи перед очима приклад Христа, котрий пожертвував себе для спасіння світу, кожної людини.
Під час кожної св. Меси Христос чекає нас, прагне зустрітися з нами. Він присутній у своїй Церкві потрійним чином: у своїму Слові, в Євхаристії і у спільноті віруючих. Подружжя, батьки і їхні діти повинні кожного тижня приєднуватися до цієї спільноти Церкви, відповідаючи на запрошення Христа і беручи повну участь в Євхаристії, приступаючи до Господнього Столу. Родина, подружжя зміцнюють свою любов і єдність, коли разом беруть участь в Євхаристії, на скільки це, звичайно, можливо. Таким чином, батьки дають своїм дітям чудовий приклад своєї віри, якщо разом, об’єднані любов’ю, йдуть на неділюну св. Месу. Батьки не повинні також боятися брати на св. Месу своїх малих дітей.так, вже від наймолодших років вчать своє потомство брати участь в літургії Церкви. Нічого так не залишається в пам’яті дитини, як образ батьків, які моляться. Батьки не повинні також забувати, що коліна батька і матері є першою школою любові Бога і людини.
Цієї спільної участі в Євхаристії треба вчитися вже в період нареченства. Спільно пережита нареченими св. Меса є безцінною допомогою у розвитку їхньої любові, допомагає їм пізнати один одного, а свої проблеми і занепокоєння, що стосуються майбутнього, жертвувати на Божому вівтарі. Часта сповідь і св. Причастя допоможуть їм також у боротьбі за дошлюбну чистоту.
В сьогоднішній конференції ми говорили про два дуже важливі для періоду нареченства, а пізніше і подружнього життя таїнства: таїнство покаяння і Євхаристії. Таїнству подружжя, з огляду на його характер і на те, що цей курс повинен Вас підготувати до його укладання, присвятимо окрему конференцію.